Зізнатись до цієї історії мало мені доводилося знатися з чортами, вони обходили мене стороною та і я не шукала особливо з ними зустрічі. Але цей мене не оминув….

Для початку поясню, чому Чорт був безмежно самотнім. Поселився він в Києві з маски, руки одного майстра зробили маску, яка нагадувала живе створіння, коли дивишся в отвори для очей, то здавалось навіть світ довкола бачився якимось викривленим, ніби у казці «Снігова королева». Та хто би, людоньки, міг подумати, що однієї ночі Чорт оживе, ставши одним цілим зі своїм власником. Хай Бог милує  вам колись побачити це страшне перетворення.

Проте мова не про те. Не раз доля зводила мене зі світом нам невидимим і зізнались для мене ніякої дивини в тому не було, бо чого дивуватися тому, що завжди існувало, не зважаючи на нашу віру.

А сталася наша зустріч в один чудовий зимовий день, коли сніжок м’якенько лягав на землю і приємно тріщав під ногами. Київ потопав у різнобарв’ї  святкових днів і люди ставали навіть трохи добрішими, аніж зазвичай.  Я не втримавшись, вискочила на вулицю, аби потрапити на святкування .  У дерев’яному будиночку вже ворожили, танцювали і співали, дівчата вбралися, ніби на власне весілля, а у хлопців горіли по-особливому очі. Аж раптом, серед натовпу я побачила його. Зізнатись, в мені зразу поселилося відчуття чогось нечистого. Але воно вабило, воно кликало до себе і промовляло: «Дивись, моє зло ховається в деталях». В той вечір я не зважала на перестороги. Можливо, якби я побачила сутність зразу, якби побачила Чортячу сутність, то історія би відбулась інакше, та шкодувати—то погана звичка.

Він добре ховався на людях, набував привабливо холодних рис обличчя і навіть носив сережку у вусі, як відволікаючий маневр. Ми стикнулися поглядом і по моїй шкірі пройшов холод. За холодом прийшло усвідомлення—я дізнаюся, хто ти, таємничий демон.

В той вечір він був у вирі розваг, танців та жіночої уваги. До речі, до Чорта притягувалася певна категорія жінок, вони всі були темноволосі та худі  з якимось  світлом покори в очах. Та одне було ясно—він самотній. В цих дівочих  чарах він шукає затінку, аби сховатися від пильного світу, який все уважніше до нього придивлявся. Коли оголити його душу, він був беззахисний, бо його добра частина вже не була такою сильною як колись. Ви не вірите, щоо у чортів є добра частина? Повірте є, вони просто її не показуюсь і штучно намагаються загасити.

Жінки створювали ефект  всезахопленості, уваги та навіть вселенської успішності.  Вони обвивали його своїми довгими руками, шепотіли компліменти та багатозначно усміхатися, а він все більше ховав своє справжню подобу за їхніми спинами та усміхався чарівливою усмішкою з промінцями доброти та дитячої наївності. О, я зараз би віддала багато, аби повернути той вечір та обійняти Чорта міцно-міцно, тоді би все пішло інакше. Моя енергія не одну людину порятувала, то в мені є. Але не так сталося, як гадалося..

Кілька разів він пройшов поруч зі мною та усміхнувся просто у мої блакитні очі гострим поглядом. Мені вже не було моторошно, лише підігрівався мій інтерес. Мені хотілося знати більше і я пішла стежкою невідомості…

Зовсім забула сказати…..коли Чорт ще не вселився у свого господаря той був гарною людиною і мав дівчину, яка, як підказує моя жіноча інтуїція його любила. Але от біда, вона не помітила його перетворення  і все так само віддано ходила за ним хвостиком. Він зраджував її, не договорював безліч важливого, тікав у обіймах інших кобіт та не кидав її, бо вона була єдиною стіною, яка завше ховала його від світу. Він переконав себе, що саме така йому потрібна. І здається його нове амплуа ще більше підтримувало цю брехню. Для людей не було жодних питань—«яка гарна пара»,--казали вони, а для себе самого прикриття, ширма, за якою не видно душі, що заплуталась.

Мабуть мій нічний читач подумав, що я зразу зрозуміла усі хитрощі Чортячої душі та він помиляється, бо не один місяць потрібен був мені, аби вловити найтонші біоритми цього холодного демона.

У той святковий вечір я пожартувала, ніби-то буду рахувати його шанувальниць і Чорта це добряче розсмішило і навіть трохи засоромило. До речі, як і треба справжньому джентельмену свою дівчину він на вечір не взяв. О, як я тепер добре знаю цього Чорта!! Він нищить навіть найвідданіше!

І що ж…..я його зачарувала, він залишав мені маленькі записочки, де писав це, де розкидався словами , де на правду був захоплений мною. Та я знала-- Він не знав НІЧОГО про мене, він просто тягнувся до чистішої, ніж його власна душі.  Простіть, то ніяк не гордість, це закладено в мене Богом. Такий шлях я маю пройти. Він ніби підсвідомо хотів, як у дзеркалі побачити себе справжнього….

Сказати чесно, з часом це почало виходити. Ми бачилися щодня у різноманітних місцях. Чорт частенько мовчки дивився в мої очі і усміхався своєю доброю частиною душі, в якісь миті я вірила у його виправлення, у те, що він подолає свій страх, проте за мить в очах його  блискало полум’я руйнації та недовіри до «дурних людей».

Так так, забула читачеві розповісти, що більшість людей він вважав дурними. Видно так само як Бог керує людськими долями , Чорт також вважав, що може. «Вони не гідні називатися людьми»,--частенько вилітало з його медових губ.  В ці моменти мені хотілося поцілувати його смертельною отрутою, аби він замовк і більше не промовив, ані слова. Він і сам хотів пірнути зі мною в озеро, яке йому раніше не було знайоме….Але натура, його нутро кричало всередині, розривалося між звичним «хованням» за жіночу спину та свободою бути чистішим та справжнім….

Перелам стався в одному з київських будинків…Це була його колишня оселя…ми говорили до півночі і коли він заснув поруч зі мною я боялася дихати, аби не злякати його сни. Зімкнути очі мені так і не вдалося, в тій оселі постійно рухалися видіння: то дивний всадник на коні, то дівчина, що стрибає з гори у прірву, то нескінченні дерева, то сотні масок, які кружляли у повітрі хороводом і кликали його до себе. Я твердо знала, допоки я поруч ці образи не чіпатимуть його. Чорт спав, немов дитя і лише іноді промовляв уві сні слова та обіймав мене, притуляючись.

Та на ранок все скінчилось….в його очах з’явився Чортячий запал…і я зрозуміла, щось пішло не так. Він хоче робити кроки назад. І понеслось…ми сварилися, він відсторонювався, повертався до красуні-дівчини, а та прощала все і любила Чорта до нестями, назавжди проклинаючи себе…

З того часу він зник з мого життя…я бачила кілька разів його на одному з київських  підвіконь, здається тінь його   тікала за старі будинку Ярославового Валу, кілька разів його бачили в центральних частинах Києва. Проте він злякався….злякався, що побачить у моїх очах своє справжнє  відображення, а це для нечистої сили гірше найдобрішого добра.

З того часу, щоразу засинаючи образи забирають його обличчя і перетворюють його на маску, яка стоїть і досі( Богом клянусь) на одному з київських  підвіконь….А що дівчина, спитаєте ви? А вона все любить і все обманюється. Що я думаю далі робити?? О, любі мої, на разі я відступила…та підказує мені моє неспокійне серце, що Чорт ще постукає в мої двері….Треба добре поміркувати, а чи варто відчиняти?

P.S Події та герої твори  є вигаданими, будь-які схожості з реальними людьми  та ситуаціями є плодом вашої хворобливої фантазії:):):)

В такі моменти хочеться розтягнутися в усмішці і сказати: "Як це миииило"


Дорослі діти, акція на захист українського дубляжу